Що Бог буханця дав наснилося дитині, малий оповідав:
- На білій скатертині лежали калачі, медяники, ватрушки. А поряд з часником в полумиску пампушки.
- Поспи, мій рідний, ще, - благала сина мати, - а, може, і борщем там стануть частувати.
- Боюсь, ковтну води...
- Чому ж тобі не спиться?
- Бо раптом і туди злий дядько нагодиться та забере усе із райської комори... Ще й буде вимагать від ангелів покори...
- Невідомо, дитя. Туди йому дорога. Царюють у душі совєти замість Бога...
Поснули, на вустах їх посмішка іскриться. Смакує вже обом захмарна паляниця.
Дзвенів жалобний дзвін, читали панахиду.
Мільйони не вернулися з небесного обіду...
Незламні тоді...
Незламні зараз...
Незламні завжди...
